Ukraine, deux poèmes

.

.ці густі вечори

ці густі вечори нам хтось роздає з висоти,

а тобі би лише крізь весну й крізь війну прорости,

видихаєш опісля ночі весь пил і смог,

любити – це слухати звуки сирен, обійнявшись удвох,

і чути ритми вітрів, і коливання планет,

й уламки розбитого світла, і гойдання ворожих ракет,

і те, що лежить між вами на дні морів,

і те, що ніколи ніхто ще назвати не вмів,

і те, як він завтра поїде кудись на Схід,

і те, як німа течія лишає ледь видимий слід,

і те, як змінює березень русло ріки,

і те, як запалюють, ніби лампадки, над кимось зірки,

і те, як у тобі застигає камфора для скрипок,

як важчає кожен рух і глибшає кожен крок,

як кров чиясь зрошує наші поля,

як випаровує біль після дощів земля,

як схилились над нею всі мученики і святі…

а ви обіймалися так уперше в житті,

і надривалися струни усіх доріг,

і розсипався тихо за вікнами сніг,

і жодних немає сил,

аби піти

в ці густі вечори, що нам хтось роздає з висоти…

.

.ces soirées sombres

quelqu’un nous donne ces soirées sombres d’en haut,

et tu ne grandiras qu’au printemps et à travers la guerre,

tu respires la poussière et le smog de la nuit passée,

aimer, c’est écouter le son des sirènes, s’embrasser,

c’est entendre les rythmes des vents,
et les oscillations des planètes,
des fragments de lumière brisée,
et des missiles ennemis basculants,
et ce qui se trouve en vous au fond des mers,

et ce que personne n’a jamais pu nommer,

et lui, qui ira demain quelque part à l’Est,

et le courant silencieux laissant une trace peu visible,

et mars changeant le cours de la rivière,

et la façon dont on allume les étoiles au-dessus de quelqu’un,

et la façon dont le camphre des violons durcit en toi,

à mesure que chaque mouvement devient plus lourd
et chaque pas plus profond,
et le sang de quelqu’un qui irrigue nos champs

et la douleur qui s’évapore après les pluies,

et tous les martyrs et les saints prosternés sur elle…

et tu t’es étreint comme ça pour la première fois de ta vie,

et les cordes de toutes les routes ont été brisées,

et la neige tombait doucement hors des fenêtres,

on n’a vraiment pas la force de s’en aller

pendant ces soirées sombres,

que quelqu’un nous donne d’en haut…

.

Вона йому пише:

І що нам залишиться, крім серпневого диму нічних багать?

Розкажи, чи тобі холодно?

Чи вікна твої відчинені? Чи дим той тобі вдихається?

Чи так само ти згадуєш ще живих у місті, де всі вже сплять?

Знаєш, насправді ніщо болюче ніколи не йде,

не минає, не забувається…

Знаєш, насправді дихати –

не означає вірити, не означає бачити.

Цього року вродило яблук, та тільки ніхто не збиратиме

Їх між трави, бо немає трави,

саду немає, щоб межі позначити.

Бери скільки хочеш в кишені й за пазухи –

ніхто ж не проситиме, не питатиме,

Ніхто не вийде тебе зустріти…

Стільки зелених яблук, чорних зірок і пізніх малин…

І місяць великий дмухне на ці вогнища вітром західним

із чиєїсь пам’яті, і тобі – у скроню…

І що нам залишиться,

окрім Бога серпневого в одну з цих осінніх годин?

Ти, може, мене ще матимеш…

Хай і так… я тобі не бороню…

.

Elle lui écrit:

Et qu’est-ce qui nous restera, sinon la fumée d’août des feux nocturnes?
Dis-moi, as-tu froid?

Tes fenêtres sont-elles ouvertes ? Respires-tu cette fumée ?

Tu te souviens aussi de ceux qui sont encore vivants
dans la ville,
où tout le monde dort déjà ?

Tu sais, rien de vraiment douloureux ne s’en va jamais

ne passe pas, ne s’oublie pas…

Tu sais, respirer en fait –

ne veut pas dire croire, ne veut pas dire voir.

Cette année est riche en pommes,
mais personne ne les cueillera
parmi l’herbe, parce qu’il n’y a pas d’herbe,

il n’y a pas de jardin pour marquer les limites.

Prends autant que tu veux, plein tes poches
et mets-en dans ton sein –
Personne ne va te demander,

Personne ne viendra à ta rencontre…

Autant de pommes vertes, d’étoiles noires
et de framboises tardives…

Et la grande lune soufflera sur ces feux avec le vent d’ouest

de la mémoire sur ta tempe…

Et qu’est-ce-qu’il nous reste?

le Dieu d’août à une de ses heures d’automne?
Peut-être m’auras-tu. Quoi qu’il en soit,  je ne t’interdis pas…

.

.

Texte: Roksolana Zharkova
Traduction: Roksolana Zharkova

Correction de traduction: Natalia Kokhalyk

Photo portrait © Roksolana Zharkova

Photo de titre, Maksim Romashkin, Pexels